MENU
Головна » Статті » Методкабінет » Уроки

Хресна дорога

C.І. САВЧАК

Заслужений вчитель України

ВІДКРИЮ ВІКНА, ВІДКРИЮ ДВЕРІ,

ВІДКРИЮ БРАМУ ДУШІ СВОЄЇ.

ПРИЙДИ ДО МЕНЕ, МИЛИЙ ІСУСЕ.

 

/ХРЕСНА ДОРОГА/

ВСТУП

 

ВЕДУЧА

Поглянь на хрест. І серце кам’яне

Від жалю, може, іскрою займеться

Любові… Не тієї, що мине,

Як сон зелений. А тої, що озветься

У серці криком: „Господи, прости!

Прости, Ісусе! Христе, нам пробач!

Спасителю! Єдиний в світі „Ти ”

Душа моя! Дивись і гірко плач:

Ті руки, що убогих годували,

Померлих воскрешали до життя,

Калік з нестерпних болів визволяли

І пригортали до грудей дитя…

Ті руки цвях пройшов немилосердно,

Заллявши кров’ю дерево хреста

І наповнивши болем цим нестерпним

Все тіло, все людське єство Христа.

Те серце, що отак людей любило,

Від болю стислося, дивившись на наш гріх

Котрим Його, мов списом, ми пробили

Ісусе! Ти це витерпіти зміг?!!

І очі лагідні в стражданні звівши вгору,

Все нам простив, усе пробачив нам -

І цей вінець, що терням впився в скроню,

І жовч замість води цим спрагненим устам

І в весь – як докір людям: „Схаменіться! ”

Де наше милосердя ?! Співчуття ?!

Ми ж люди! Тож доземно поклонімося

Тому, хто смертю нам здобув життя.

 

 

ВЕДУЧА

Любі діти! Ми сьогодні зібралися в часі великого посту, щоб ще раз роздумати над ранами, терпіннями і смертю Христа – Спасителя всього світу.

 

Боже святий, Отче всесвіта,

Що усім людям полегшу Ти даш,

З кожного серця дитини щира,

Лине молитва о Отче наш!

 

І де лише сонце на небі сяє,

І де лиш серце хоть одно б’є,

Звідти молитва в небо злітає –

Нехай святиться ім’я твоє.

 

До Тебе кожен руки взносить,

Тиха молитва Тобі долина,

Кожної хвилі весь світ голосить

Хліб наш насущний дай нам щодня!

/Звучить „Отче наш ”/

ВЕДУЧА

Віримо, що Тобі було дуже важко, але незважаючи на це Ти сказав: „Прийдіть до мене всі стомлені і обтяжені, а я заспокою Вас ”.

Ісус стукає в наші серця, а ми щиро відкриваємо вікна, відкриваємо двері, відкриваємо браму душі своєї і кажемо: „Прийди, Ісусе, до мене прийди ”.

 

Пісня

Прийди, Ісусе, до мене, прийди

І Святим Духом мене наповни.

2. Відкрию вікна, відкрию двері,

Відкрию браму душі своєї.

Прийди, Ісусе, до мене, прийди

І любов’ю мене наповни.

2. Відкрию вікна, відкрию двері,

Відкрию браму душі своєї.

Прийди, Ісусе, до мене, прийди

І страхом Божим мене наповни.

2. Відкрию вікна, відкрию двері,

Відкрию браму душі своєї.

 

Дорогий Ісусе, я не знаю, чи схоже моє серце на будиночок, але якщо це й справді так, то будь ласка, прийди і живи в ньому.

 

Ти торкнись до серця мого,

Захисти від духа злого.

І веди мене туди

Там, де Господь Бог і Ти.

 

СТАЦІЯ І Ісуса засуджують на смерть.

Дійові особи:

  1. Понтій Пилат
  2. Клавдія, дружина Пилата
  3. Ведуча

 

/ на сцені Пилат /

 

Чути крики: Розпни його, розпни його!.

 

Пилат: І чому ж завинив?

Що ви зробили з цим нещасним?

Чим смерті заслужив,

Чим розпалив він вашу лють незгасну?

 

Крики: Розпни його. Ми знаємо його вину!.

 

Пилат: То й що ж ?

Судіть тоді його самі. Атож?

Своїм судом жидівським і судіть.

 

Крики: Розпни його. На смерть!

 

Пилат / до себе / : „Не знаю, що й робить ”.

/ непомітно заходить Клавдія /

Клавдія : Це я.

Пилат : Що сталося , чого ти тут?

Клавдія : Благаю, вислухай! І милостивим будь !

Не дай наказу стратити Пророка !

Пилат : Ото і ще знайшлась мені морока !

Та звідкіля ти знаєш, ким він є ?

Цей богохульник здавна видає

Себе за Бога Весь народ бунтує.

 

Клавдія : О, вислухай ! Я бачила видіння

Це – Праведник, з юдейського коріння

Це – Цар Юдеїв!

Даруй життя йому, благаю! Не забудь!

/ виходить /

 

Крики: Розпни його. На смерть, на смерть! Розпни!

 

Пилат: Не бачу в нім ніякої вини

А може, й краще так ?

Немає більше виходу у мене.

/ вмиває руки /

 

Голос до народу: Не винен я у крові Праведника цього,

Самі, юдеї, прагнули ви того.

Щоб я на хрест Його вам засудив…

Не винен я. Свої я руки вмив!

/ звучить тривожна музика /

 

Ведуча : Не змив ти крові з рук своїх, Пилате,

Тобі за кров святу відповідати.

Це ти пролляв цю Праведную Кров

І у невинності своїй клянешся знов.

 

Засудили вже до страти

Сина Божого пилати,

І проллється Кров Свята –

Сина Божого – Христа.

/засвічує свічку у загальному великому свічнику/

 

СТАЦІЯ ІІ Ісус бере на себе хрест.

Ісус бере на себе хрест,

Щоби на нім в покорі вмерти,

За вас, за нас, за кожен гріх

Що всіх людей веде до смерті.

 

Звучить перший куплет пісні.

/хрест на плечі накладають/

 

  1. Зречіться, люди, всіх гріхів,

Візьміть свій хрест, ідіть за мною

Отак Спаситель шепотів,

Своєю мовою святою.

 

  1. І ти, дитино,

І ти, доросла людино,

байдужа не будь –

Страстям христовим

світлом любові

полегши путь!

/засвічує другу свічку/

 

СТАЦІЯ ІІІ Ісус падає перший раз під тягарем хреста.

  1. Замучений упав Христос,

на землю ліг

У порох сам на вулиці

звалився з ніг

Та підводиться, і знов

Кличе йти Його любов.

 

  1. І ти, дитино,

І ти, доросла людино,

байдужа не будь –

Постановою рішучої поправи

полегши Ісусу путь.

 

Ведуча: Звідкіль взялася квітка край дороги?

 

Квітка: Я тут росла, мене топтали ноги

Солдатів – вояків, та не зламали

Я залишилась тут, так, ніби знала,

Що наш Спаситель йтиме саме тут

Повік цього страхіття не забудь

Як Він ішов, зігнувшись, під хрестом,

Страждаючи, із зраненим чолом

Що я могла?

Він, йшов так близько тут, де я росла,

І раптом – впав. Я тіло прийняла

Поранене. І ніжно холодила,

Дрижачи з болю, те святе лице,

Гарячкою палаюче. Не вміла

Йому інакше виявити жаль

Співчуття своє, свою печаль

Лише хвилинку

Я лагідніла зранених рук

Бальзамом пелюсток.

Ударами примусили устати

І знов свого хреста на плечі взяти

Та залишився цілий дар повік:

На мене глянув Богочоловік,

І погляд Божих люблячих очей

Світитиме мені посеред злих ночей

Від того погляду в мені – цілюща сила,

Бо на мій цвіт Христова кров сходила.

 

СТАЦІЯ ІV Ісус зустрічає свою страждальну Матір.

  1. У таку важку годину

Зустрічає Мати Сина,

І її свята любов

Привертає сили знов.

 

  1. Хто зрозуміє велич болю Матері і Сина?

Коли хоч пальчик поранить дитина

у мами серденько з жалю стискає

а тут, Мати бачить, як Син умирає.

 

Пісня „Страждальна мати”

 

  1. Нехай ця свічка горить

за всі гріхи людських синів на світі

яких молитва матері свята

навчала Правду Божу розуміти.

 

СТАЦІЯ V Семеон помагає Ісусові нести хрест.

  1. Як побачила старшина,

Що Христос слабіє,

побоялась, що на гору

вийти не зуміє.

 

  1. Семеону з Киринеї

нести хрест сказали

Бо ніхто не хотів нести

Скільки не шукали.

Дійові особи: Семеон Киринеєць. Жінка, його дружина.

 

/На сцену виходить Семеон з в’язкою дров. На зустріч вибігає жінка/.

 

Жінка: Де ти барився так довго?

Що з тобою?

/Семеон кладе мовчки в’язку/.

Що сталось Семеоне? Чому ти так мовчиш?

І де ти був?

 

Семеон: Ой жінко! Ну облиш!

Жінка: Що з одягом твоїм? На ньому кров!

Семеон: Ну не чіпляйся ти до мене знов!

Жінка: Ти… вбив кого?

Симеон /сердито/: Ото вже наплетеш. Ти чула про Ісуса?

Жінка: Так, авжеж!

Здається, той чудний галиленин,

Що ніби чуда творив

А днями чимось Каяфі не вгодив –

На смерть засуджений … То й що із того?

Що сталось, Семеоне? Що нам до цього?

Кажи вже. Ну?

Семеон: Я ніс його хреста.

Жінка: Ото іще! Чого? Що за біда?

Семеон: Я з поля йшов . Аж тут – вони. Вояки,

Оті дурні жидівські посіпаки,

Я відмовився – де там! Зразу бити

Киями, палицями – хто чим міг.

Жінки : Чого було їм треба?

Семеон : Щоб поміг

Хреста нести, бо той вже був не в силі,

Померти міг…

Жінка /здивовано/: Вони його жаліли?!

Семеон : Ото дурна! Боялись, щоб не вмер

Дорогою, ще поки розіпнуть.

Яка їм радість, як умре тепер?

Жінка : Ти взяв хреста?

Семеон : Узяв. Лиш спершу глянув

Йому в очі… Дивний погляд цей

Від нього гнів мій геть увесь розтанув,

І вже не лиш опльоване лице

Я бачив в Нім.

Жінка: А що ж?

Семеон : Я й сам не знаю -

Вже стільки думаю, й ніяк не відгадаю,

Що в нім було. Так, наче хтось

У мене душу вийняв. І якось

Немов би ласкою й теплом зігрів.

 

Жінка /з підозрою/ : Послухай, Семеоне, ти не захворів?

Ти якось, наче хворий, виглядаєш…

Семеон /з обуренням/ : Замовкни, жінко! Що про це ти знаєш?

Чи знаєш ти хоч, що то був за хрест?

Жінка /знизує плечима/: Знаряддя страти… Він важкий, еге ж ?

Семеон : Важкий. Ще дивний хрест. Його нести

Навряд чи зміг би просто чоловік

Було в нім щось таке, чого повік

Забудь не зможу. Так, неначе зло

Усього світу на плече лягло.

Пісня

Семеон, прийняв як дар,

На плече важкий тягар,

Руку помочі подав

І Месію в Нім пізнав.

 

  1. І ти, дитино,

І ти, доросла людино,

байдужа не будь –

роби добро своїм ближнім,

тим полегши Спасу путь.

/ засвічують п’яту свічку/

 

СТАЦІЯ Вероніка обтирає лице Ісуса.

  1. Білу хустку з голови

Вероніка здійма

І скривавлене лице

Спасу витира.

 

  1. І кинувся до неї кат,

І шпурив в бік,

Та це мій Бог, Учитель, Спас,

а не звичайний чоловік.

 

  1. Кричить вона,

але товпа під гору йде,

А Вероніка і не зна,

Що образ вчителя – Христа

На хусточці несе.

 

Дійові особи: Вероніка, дівчинка, її дочка .

/на сцені Вероніка/

 

Дівчинка /вбігає/: Матусю Вероніко!

Вероніка: Що, дитино?

Дівчинка : Ти можеш розповісти про хустину?

Я благаю?

Я трохи чула , та всього не знаю,

Ти бережеш її, мов скарб який.

Вероніка: Це й справді скарб, що серцю дорогий

Це не проста хустина з полотна,

На ній - свята реліквія одна.

Дівчинка: Що ж це таке?

Вероніка: А ось поглянь сюди.

Обличчя бачиш? Серед сліз, біди

Його я, як сьогодні, пам’ятаю -

Цей образ мені жити помагає.

Дівчинка : Звідкіль, узявся він на полотні?

/звучить музика/

Вероніка: Були тоді страшні похмурі дні...

Єрусалим гудів від люті п’яний,

На сотні голосів кричав “Розпни!”

Від споминів донині серце в’яне:

На смерть засуджений був без вини

Ісус із Назарету.

Дівчинка: Що ж вчинив?

За що його народ так незлюбив?

Вероніка: Не знаю, чи за те, що годував

Людей голодних, хворих лікував,

І зцілював калік і прокажених,

Втирав сльозу гірку з очей стражденних,

Малих дітей до серця пригортав,

І навіть мертвих з гробу воскрешав.

Дівчинка: Він так любив людей? А що ж вони?

Вероніка: Вони його розп’яли без вини!

А ще ж не просто так розп’яли,

А мучили безжально катували.

Дівчинка: За що?!

Вероніка: Або я знаю?! Далі я й незчулась,

Крізь натовп кинулась Йому услід.

Мені кричали – я й не обернулась,

В той час забула я про цілий світ

Лиш бачила скривавлене лице,

Обпльоване і змучене украй.

Я чула лиш, як моє серце кличе:

Хоч краплю співчуття йому подай!

Я кинулась Йому до ніг. Хустину,

Вихопивши рвучко, в руки подала

Йому. Повір, моя дитино,

Нічого більш зробить я не змогла.

А Він обтер пекучі краплі поту

З обличчя, що посиніло від ран,

Віддав хустину. І мою скорботу

Побачив, розділив. І знову сам

Поніс того хреста... Мене штовхали,

Кричали щось у слід глузливо знов,

А я їхні крики не зважала

В ту мить відчула, що таке – Любов.

Дівчинка: А що ж хустина?

Вероніка: Найцінніший дар

Мені зоставив того дня Спаситель -

Свій образ на хустині. Бог і Цар

На смерть іде, увінчаний в тернині.

/Р. Брезіцький/

  1. І ти, дитино,

І ти, доросла людино,

байдужа не будь -

Своєю постановою поправи

образ Христовий у серці здобудь.

 

СТАЦІЯ VІІ Ісус падає вдруге під тягарем хреста

  1. Сила Христа опускає,

І Христос знов упадає

Наші часті гріхи є причина

Того упадку Спаса, Бога, Сина.

 

  1. Але той дивний хрест, мов губка,

Щомиті всмоктує гріхи земні -

І з кожним кроком важчає, мов скеля

Ісус упав. То десь за океаном

Й поруч десь

Брат брата вбив. І Каїнів гріх

Ісусів хрест прийняв у себе тяжко,

Ісус упав.

/Р. Брезіцький/

  1. Прости мені, Боже,

великі провини,

що стали в причині

упадку Твого

Подай мені кріпості

й сильної віри

щоб Ти вернувся

до серця мого.

 

Пісня „ Прийди до мене , милий Ісусе”

Прийди до мене , милий Ісусе

Тернем голівку я не зраню,

Сплету віночок з чудових квіток,

Тобі під ноги я постелю.

 

Прийди до мене , милий Ісусе

Тобі я нести хрест Твій не дам

Я візьму хрест той на свої плечі

І на Голгофу піду я сам.

 

СТАЦІЯ VІІІ Ісус промовляє до плачучих жінок.

  1. Поглянув Спас, Ісус Христос,

Що довкруги -

нема його приятелів,

лиш плачучі жінки

І очі в них є повні сліз

„О наш Равві !”

Чом так за Божою любов

платять Тобі.

  1. Так жінки побожні бачать

і над Христом гірко плачуть

Плачте, плачте, та не наді Мною

Радше, радше плачте над собою.

 

СТАЦІЯ ІХ Ісус упадає третій раз під тягарем хреста.

  1. Нема нікого, щоб хтось Христа любив,

Йому поміг

Христос терпить, Христос терпить

Валиться з ніг.

 

  1. О, так, ніхто не знайдеться,

щоби допомогти

підняти його тяжкий хрест

і понести.

 

  1. А в нас і розкіш, пісні, гам

Веселий чути сміх

В справжнім гріху весь світ пропав

І валиться вже з ніг!

 

  1. Мусиш, дитино,

Мусиш, людино,

так пережити життя,

щоби пізнати горе й терпіння

Муки й упадки Христа

 

СТАЦІЯ Х З Ісуса знімають одяг.

  1. Він ледве хрест тяжкий доніс

Упав, знеможений, без сили.

Кати той хрест Його взяли

і в землю глибоко встромили.

 

  1. Одежу вбогую вони

зняли нечистими руками

напій із жовчі й оцту піднесли

і з нього насміхались.

  1. Ти задля грішників

обнажений, обдертий

А ми, як ті навіжені

все відвертаємось від Твоєї смерті.

/Звучить музика. Марія з веретеном біля колиски/.

 

Марія: Ісусик спить. А я, поки ще днина,

До праці швидше. Мушу напрясти

Ниток біленьких… Спи, Ісусе, спи

Нікого не питай, моя дитино.

 

/Грає музика, Марія роздумує/.

 

Ангел: Пряди, Маріє.

Марія: Так, для свого Сина

Це буде гарна біла одежина

Ще трохи часу - Син мій підросте.

 

Ангел: Якби, Маріє, знала ти про те,

Як зі сльозами ти колись згадаєш

Про час оцей, коли так пильно дбаєш

Про цей хітон для Сина… В день журби

Під дикі крики лютої юрби,

Коли Твій Син страшну нестиме муку,

Хітон, що ткали материнські руки,

Комусь на жереб випаде…

Тоді

Ведуча: Верхній хітон не був пошитий,

а витканий. На нього кинули жеребок,

чий він буде.

 

Вірш „ Над Голгофою хмари згущаються”

/Стефанія Лемех/.

 

Над Голгофою хмари згущаються,

Блискавиці хрест навхрест зійшлись.

Із життям наш Спаситель прощається ,

А за що ми його розп’яли?

 

Лікував Він недужих, прокажених,

Всім невірним допомагав,

А сьогодні розп’ятий, зневажений

На хресті в тяжких муках вмирав.

 

 

Ось і все. Навіть жереб вже кинуто

Зводить очі до неба на мить.

Навіть учнями вчитель покинутий

І ніхто до хреста не спішить.

 

Над Голгофою хмари згущаються,

А наляканий натовп людей

Ще не знає, що Він не прощається,

А прощає невірних дітей.

 

СТАЦІЯ ХІ Ісуса прибивають до хреста.

  1. Його - Святого до хреста

прибили гострими гвіздками

Залізо гостре в тіло йшло

і кров текла із рани.

 

Пісня „От і все гора Голгофа”

 

  1. Уже прибили до хреста,

сміються з нього і глузують,

У вінку терновім голова

Він ран своїх немов не чує.

 

  1. Ганьба, і стид смертельна мука

Йому все серце розрива,

І низько хилиться додолу

У вінку терновім голова.

 

Вірш „Жайворонок”

Як Ісус Христос, Спаситель

На хресті терпів,

То веселий жайворонок

Над хрестом летів.

І співав веселі пісні

Аж нараз затих,

Бо почув, що Бог вмирає

Серед мук страшних

Огледів, що вже близенько

Є Христа кінець,

Відлупив маленьким дзьобом

терновий кілець

І відлетів, і радий з того,

Що добро зробив,

А Ісус так жайворонка

Поблагословив:

«Жайворонку, будь пророком

теплої весни;

Голосочком своїм милим

в повітрі дзвени.

В синім небі хай лунає

Твій солодкий спів,

Хай пробудить серце того,

хто би біль терпів».

 

СТАЦІЯ ХІІ Ісус умирає на хресті.

  1. Як Ісус умирав на хресті

Ангелята ридали святі

Сум упав на людей і природу;

І Йордань скаламутила воду,

І зів’яли квітки серед трав -

То Ісус на хресті умирав.

 

  1. Як умер Божий Син на хресті,

Землю вкрили тумани густі

День на ніч обернувся, а з хмари

Грім вогнем спалахнув і ударив,

Темінь ночі надвоє роздер…

То Ісус на Голгофі умер

Полишив престол небесний.

 

Вірш „Шлях на Голгофу”

/Л. Костенко/

То ж не була вузесенька стежинка

Там цілі юрми сунули туди.

І плакала Марія Магдалина,

Що не подав йому ніхто води.

Спішили верхи. Їхали возами

Похід розтягся на дванадцять верст

І Божа мати плакала сльозами –

Та поможіть нести йому цей хрест!

 

Чи ви не люди?! Що за чудасія

Дають старцям, підсаджують калік

а тут же йде, ну, добре, не Месія, -

Людина просто, просто чоловік!

 

Юрма гуде, і кожен пнеться ближче

Хтось навіть підбадьорює: терпи,

Вже он Голгофа, он Череповище!

Хрущали під ногами черепи.

 

Сказати б, зброя, це хіба єдине?

Так щоб зробили стражники юрбі?

А в юрмах тих малесенька людина

Тягла хреста важкого на собі.

 

І хоч би хто! Кому було до того?

Всі поспішали місце захопить.

Воно ж видніше з пагорба крутого,

Як він конав, як він хоче пить.

 

І він упав. І руки аж посиніли.

Тоді знайшовся добрий чоловік:

Наморений, ідучи з поля Симон,

Що йшов додому, в протилежний бік.

 

Коли звершилась вся ця чорна справа,

І люди вже розходилися ті,

От парадокс: заплакав лиш Варавва,

Розбійник, не розп’ятий на хресті.

 

Чи пожалів, чи вдячен був Пилату,

Чи втямив, темний, раптом щось нове?

Що Божий Син, таки іде на страту,

А він, розбійник, - він таки живе.

 

Пісня

Хоч умер посеред муки,

Нас усіх віддав у руки

Найдорожчій і святій

Божій Матінці своїй.

СТАЦІЯ ХІІІ Ісуса здіймають з хреста.

  1. А який справжній біль

Свята Матінка приймає,

Що її дитина

На хресті вмирає!

 

  1. Умлівала Свята Мати

З тяжкої розлуки,

Як подали її сина

Мертвого на руки.

 

  1. Цього великого болю,

Неможливо описати,

Як ридала за Сином

Найсвятіша Мати.

 

Пісня

Йосиф зняв Христове Тіло,

Мати сльозами умила…

Загортають в плащаницю,

Щоб покласти у гробницю.

 

Вірш „Плащаниця”

/ Богдан Лепкий/

Не знаю, дійсність це, чи тільки сниться –

На відшибі від битої дороги

Старенька церква. В церкві плащаниця,

На ній Христос. Пробили руки й ноги,

Вінок терновий голову стискає,

На зимні плити кров з тих рук спливає.

Крізь двері вітер забіжить від гаю,

Розсіє запах зораної ниви,

Крізь вікна зорі з неба зазирають,

Туман снується долом сивогривий,

А в тумані тім – привиди чи люди?

Ідуть, і каються, і б’ються в груди:

„Прости нам Боже, - о, прости нам, Христе.

Що ти за нас перетерпів ці страсті,

А ми обличчя Твоє промінисте

Затьмарили й воно тепер імлисте,

Не сяє вже, не світить, мов огнистий,

Дороговказ, - прости, прости нам, Христе!”

На відшибі від битої дороги

Старенька церква, біла плащаниця,

Ніч оповила Божі руки й ноги, -

Та ночі край, на день благовіститься!...

Не знаю, дійсність це, чи тільки сниться –

Ця церковця й ця біла плащаниця?

 

СТАЦІЯ ХІV Ісуса вкладають до гробу.

  1. Пречисте Тіло Твоє, мій Христе,

З хреста Йосип добрий зняв

І в плащаницю нову і чисту

Тебе побожно він поклав.

 

  1. Жінки принесли миро пахуче,

Олії й масла дорогі,

Обмити Тіло Твоє скалічене

Рани змастили на тобі

 

  1. А ми, що, Христе ,Тебе гріхами

все пробиваєм, немов мечем,

Жаль щирий і серце зі сльозами,

Молитву дитячу Тобі віддаєм.

 

4. Прийми серця наші в цю хвилину

Слова дитячі щирі прийми

І може меншою стане провина,

Наша провина за наші гріхи.

 

Пісня „Під хрест твій стаю”

 

ВЕДУЧА

  • підійшли до останнього місця страстей Христових, до Божого гробу. З великою побожністю опускали тіло Ісусове до гробу. Сердечними сльозами супроводжували цей похоронний обряд побожними людьми. Раділи лиш фарисеї, як привалили гріб каменем, бо думали, що укріпили панування лжі. Та не надовго. Бо…

 

 

Він воскресне і зійде зі славою

На найвищий престол в небесах.

Захистить нас завжди від лукавого.

До спасіння покаже нам шлях.

 

Христе Розп’ятий - благаю Тебе,

Христе Розп’ятий - не кидай мене,

Христе Розп’ятий - хай кров Пресвята

Зігріє холодні наші серця.

 

Прийми Ісусе молитву нашу

Із свого Трону втіху зішли

Любове наша, потіха наша,

Всіх нас помилуй і пом’яни.

 

/Молитву говорить учень, стоячи на колінах, склавши долоні, під розп’яттям. Цілує розп’яття/.

Категорія: Уроки | Додав: Lilia (28.02.2018) | Автор: Степанія Іванівна Савчак
Переглядів: 183 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar